Спочатку було слово

І слово це не обіцяло для київського мера Леоніда Черновецького нічого хорошого. 9 лютого Президент України Віктор Ющенко вкотре скасував розпорядження столичного градоначальника про встановлення захмарних тарифів на житлово-комунальні послуги для юридичних осіб.

«Я очікую від київської мерії більш продуманої лінії. Якщо цієї лінії не буде, очевидно, потрібно звернутись до Генеральної прокуратури, інших служб, щоб вони зробили відповідні перевірки та висновки про дотримання законності у даному питанні», – прокоментував своє рішення глава держави.

Наступного дня Банкова послала на Хрещатик, 36 ще один недвозначний сигнал. Керівник Головної служби соціально-економічного розвитку Секретаріату Президента Роман Жуковський заявив: якщо ситуація з тарифами повториться, то не виключено, що Черновецького відсторонять від виконання обов’язків глави Київської міськдержадміністрації.

І хоча відреагував на ці закиди Леонід Михайлович доволі спокійно – вкотре освідчившись у любові Віктору Ющенку та назвавши Віктора Балогу загрозою національній безпеці – певних заходів у відповідь вжив. За даними «Главреда», 10 лютого  Леонід Черновецький намагався добитися аудієнції Ющенка, аби донести до нього власну версію походження своїх проблем: мовляв, перед Президентом його оббріхують нечисті на руку працівники Секретаріату. Однак поспілкуватися з главою держави Черновецькому не вдалося. Більше того, кажуть, що президентський указ про відсторонення Леоніда Михайловича з посади глави столичної МДА вже підписано, і його оприлюднення – справа найближчого часу.

Незважаючи на такі загрозливі для Черновецького сигнали, твердження про те, що крісло під ним захиталося, виглядає аж надто сміливим. Не виключено, що Банкова та київський мер просто почали реалізацію спільного сценарію, від якого дивіденди отримають обидві сторони нібито конфлікту. Президент, показово відшмагавши Черновецького, підніме свої катастрофічні рейтинги у столиці, а сам Леонід Михайлович – знаючи, що нічого серйозного з боку Банкової йому насправді не загрожує – зай¬вий раз попіариться, виставивши себе в ролі гнаного усіма захисника «любимых бабушек».

Однак автори цього плану починають ризиковану гру: вітер, який жене хмари на голову Черновецького, віє не лише з боку Банкової. Акції київського мера серйозно падають на всіх політичних біржах країни.

Спроба номер два

А у Кабміні та Верховній Раді позиції Черновецького ніколи особливо сильними й не були. Саме Юлія Тимо¬шенко особисто була головним лобістом торішніх дострокових виборів у Києві. Скидається на те, що вона не проти повторити цей сценарій і цьогоріч: недарма ж 12 лютого вона заявила про те, що кияни можуть самостійно ініціювати дострокові вибори свого градоначальника.

Атака на Черновецького з Печерських пагорбів ведеться одразу на кількох фронтах. По-перше, Леоніда Михайловича мало не щотижня викликають для звіту на засідання Кабміну, а той наразі з успіхом ці запрошення ігнорує. По-друге, діяльність столичної мерії вже не перший тиждень перевіряється цілою низкою комісій, направлених Кабміном, КРУ...

Нарешті, 6 лютого за Черновецького всерйоз взявся і парламент: у апараті Верховної Ради було зареєстровано постанову про створення тимчасової слідчої комісії з питань розслідування обставин порушення Конституції та законів посадовими особами Київської МДА. У тому, що комісію таки буде створено, сумнівів немає жодних: для цього потрібно лише 150 депутатських голосів. Під проектом же постанови підписалися представники одразу чотирьох фракцій парламенту (крім НУНС). А це означає, що у разі, якщо комісія дійде висновку, що порушення у діях Черновецького та його підопічних таки мали місце, то теоретично не виникне жодних проблем і у зборі 226 голосів за призначення у Києві ще одних дострокових виборів...

Ще одних – тому що сценарій призначення київських виборів торік у травні був ідентичним. Спочатку Верховна Рада створила слідчу комісію, потім ТСК оперативно «накопала» купу «компри» на Черновецького та його команду, а тоді – парламент, заслухавши її проміжний звіт, відправив усіх на вибори. Тож цілком імовірно, що зараз недоброзичливці Черновецького у Раді просто намагаються ще раз проїхатись обкатаною доріжкою – на цей раз врахувавши помилки минулої спроби змінити мера...

Падіння бастіону

Тривожним дзвіночком для Черновецького є і зміна ситуації у досі цілковито підконтрольній йому Київраді. 12 лютого там правдою-неправдою утворилась антимерська ситуативна більшість, яка спромоглася на кілька знакових голосувань: зокрема, про тимчасове відсторонення від ведення сесії секретаря Київради Олеся Довгого.

Так, цілком можливо, що ця більшість не доживе і до наступного засідання Київради, але факт того, що шальки терезів у столичному парламенті хитнулись, сам по собі доволі показовий.

У переддень президентських виборів загальноукраїнським політичним силам, представленим у Київраді, зовсім не на руку грає підтримка їхніми столичними філіями політики одіозного мера. Тому на останнє засідання Київради на Хрещатик, 36 підтягнулися посланці центрального апарату Партії регіонів Інна Богословська та Василь Горбаль і головний київський «литвинівець» Віктор Пилипишин. Вони провели відповідну роботу зі своїми однопартійцями – і ось антимерська частина Київради поповнилася двома фракціями, які раніше голосували в унісон з побажаннями Черновецького.

Якщо регіонали та «литвинівці» не повернуться до обіймів київського мера, то, цілком можливо, що створена минулого тижня більшість формалізується. І не виключено, що одним з перших її кроків стане звільнення з посади правої руки Черновецького – Олеся Довгого. У такому разі мер остаточно втратить контроль над столичним парламентом, що ще більше погіршить становище Черновецького...

Хвиля народного гніву

Принципова відмінність ситуації, що склалася в Києві нині, від ситуації річної давності, перед травневими виборами, полягає у тому, що зараз мешканці столиці дійсно відчувають на своїй шкурі проблеми, створені їм міською владою. Чотириразове підвищення плати за проїзд у громадському транспорті, незрозумілі ігри з комунальними тарифами, введення у столиці платної медицини та встановлення плати за відвідування шкільних гуртків – це кроки мерії, які б’ють по кишені кожного киянина. Підживлює соціальну напруженість у місті і загальна економічна криза – у столиці зростає кількість безробітних, звичними стають затримки з виплатами заробітної платні.

Акція протесту проти політики Черновецького під стінами міськради 12  ютого показала, що до соціального вибуху в столиці залишилося не так багато, як хотілося б уявляти міській владі. Зрештою, столиці балтійських держав теж донедавна вважались чи не найспокійнішими місцями в Європі...

Утім, київський соціальний вибух не обов’язково відбудеться за «ризьким сценарієм». Якщо перелічені вище обставини накладуться, і справа дійде до дострокових виборів мера, то вибух може статися на виборчих дільницях: кияни просто зметуть Черновецького з його крісла, і ніякі «любимые бабушки» йому не допоможуть...

Операція «Евакуація»?

Але чи сприйме Леонід Черновецький свою поразку на виборах як трагедію? Щодо цього є величезні сумніви. Більше того, припущення про те, що Леонід Михайлович планомірно йде до цієї поразки, не чинячи своїм опонентам перешкод, не видається аж таким дивним.

За великим рахунком, Черновецький і місто, яке він очолює, – банкрути. Доходи досі не ухваленого бюджету столиці на 2009 рік обіцяють бути на 10 млрд гривень меншими від тогорічного. Наслідки цього можемо спостерігати вже зараз: столичним бюджетникам не виплачують зарплати вже третій місяць, муніципальні надбавки пенсіонерам «накрились» ще у вересні минулого року, борг міста перед Київ¬енерго сягнув мільярда гривень. Нові станції метро не відкриваються, вкрай потрібні столиці транспортні розв’язки не будують, у місті фактично не починалась підготовка до «Євро-2012»...

Годі й сподіватися, що київській мерії вдасться змінити всі ці загрозливі тенденції на краще. І є всі підстави вважати, що на Хрещатику, 36, це чудово усвідомлюють. Отже, чому б не припустити, що зараз Черновецький та його команда просто готують собі шлях для відступу зі стін мерії?

Таке припущення не видається фантастичним: якщо розібратися, то евакуація Черновецького з київської влади вигідна всім великим гравцям столичного (і українського) політикуму.

Сам Черновецький, звичайно, нікуди з політики не дінеться – він просто вийде на її загальноукраїнську орбіту зі сформованою командою, обкатаними виборчими технологіями та власною чітко окресленою електоральною нішею. Проходження блоку його імені до парламенту в разі призначення дострокових виборів практично не викликає сумнівів у експертів, а далі... Мрії Черновецького про прем’єрське крісло, звичайно, навряд чи збудуться, а от до коаліції будь-якої конфігурації його сила увійти цілком може.

Звичайно, зніматимуть вершки з усунення Черновецького його теперішні опоненти. Банкова, забувши про теплі стосунки, які ще так недавно вона вибудовувала зі столичною мерією, припише лаври переможця над київським мером собі. Юлія Тимошенко, якій  конче потрібна буде ефектна перемога у переддень старту президентської виборчої кампанії, – здобуде її в Києві. А всі негаразди, які супроводжуватимуть діяльність нового мера – як би його не звали, – пояснюватимуться типово: у всьому винні попередники, «антинародна влада» Черновецького...

У програші внаслідок реалізації цієї схеми залишиться лише простий киянин. Його шанси отримати компетентну, професійну та чесну владу зараз виглядають нульовими, а вірогідність того, що ще кілька років без господаря доведуть нарешті місто до ручки, – практично стовідсоткова.

Олег ПРОЦЕНКО, директор політичних програм Центру політичного консалтингу:

Те, що відбувалося в Києві минулого тижня, – це ще не початок чогось нового або грандіозного. Це можна назвати стагнацією вмираючої політики в цілому по Україні. Сьогодні і столиця, і держава впевнено крокують до політичного дефолту. Черговий столичний бунт вкотре підтверджує, що Київ є привабливим електоральним регіоном, на основі якого можна робити важливу публічну політику. Подібних плацдармів сьогодні для ключових гравців не вистачає. Зрозуміло, що Черновецького ніхто з них не любить, але й ніхто не знає, що з ним робити. Навряд чи до президентських виборів мер залишить свою посаду. Це говорить про те, що опозиція навіть на такому благодатному полі, як не до кінця продумана для публічного сприйняття політика Черновецького, все одно нічого конструктивного не може зробити. Сьогодні, зрештою, і влада, і опозиція однаково бездарні. Дивлячись на політику уряду й на намагання Черновецького поповнити міський бюджет, можна було б запропонувати «аналогічну» альтернативу: звернутися до світу з платною пропозицією представити Україну як своєрідний посібник з політичного бедламу on-line. Це сухий залишок нашої ситуації.

Олег МЕДВЕДЄВ, політтехнолог:

Економічна криза в Києві доведена до межі й абсурду екзотичними і неврівноваженими рішеннями міського голови і його союзниками. Безглузді й дуже болісні для киян рішення мера викликають у міської громади дедалі більше незадоволення. Жодної критики не витримують рішення, починаючи від різкого підвищення тарифів на все і вся й закінчуючи введенням податків за цвинтарі, повітря і лайно. Можливо, плату за проїзд у транспорті треба було підвищувати, але ж не так радикально. Деякого перегляду потребували комунальні тарифи, але ж де логіка, щоб підвищувати їх у 5–10 разів? Треба було наводити порядок з МАФами, але це мала бути програма, розрахована на роки. Не можна протягом ночі все зносити! Проблема полягає в тому, що міська громада Києва не скористалася шансом замінити Черновецького минулої весни. Не думаю, що зараз якась політична сила візьме на себе відповідальність ще раз ініціювати дострокові вибори в Києві. Інша річ, що наступні планові вибори мають бути вже в 2010 році, адже наявність факту позачергових виборів не переносить дату виборів чергових. До цього часу місто буде терпіти правління  Черновецького. Надзвичайно важливо, щоб до наступних виборів було запроваджено двотурову систему мерських виборів.